«Сім’я і дім» в гостях у Біличанки. Капітан чемпіонок України доводить, що футзал – це поєднання успіху, тендітної краси та розуму.
В черговому випуску газети «СІМ’Я І ДІМ» (від 12-18 червня) читаті зустрінуться з цікавим співрозмовником з Коцюбинського. Ще не зовсім вщухли емоції після феєричного фіналу Кубка України, який довірили цього року провести Луцьку. Крім чергового титулу, чемпіонки України значно підвищили інтерес лучан до жіночого футзалу. А яка ж вона поза футзальним майданчиком – та, хто першою підіймає над головою трофей, першою чує вітання оргкомітету і вислуховує претензії вболівальників? Кореспондент «Сім’ї і дому» веде розмову з капітаном «Біличанки» Катериною Малишко.
– Катю, у футзалі ти з 11 років. Даруй за попсове питання, та що саме змусило обрати цей вид спорту, а не, скажімо, художню гімнастику? – Зараз, мабуть, вже і не згадаю, що саме тоді змусило робити вибір?! На той час я чотири роки навчалась у музичній школі в класі гри на фортепіано. Можливо, потрібно було поєднувати музику і спорт, але я обирала,і віддала перевагу футзалу. Мене тримає у будь-якій справі не саме заняття, а емоція, яку ми отримуємо! Я пішла за покликом серця.
– У багатьох батьків досі є стереотип, що дівчатам не місце у футболі та футзалі, тому забороняють йти у цей спорт. Якби тобі дали можливість переконувати батьків усієї України, як ти це робила б? – Мені здається, що я і дівчата з команди займаємося цим чи не щодня. Маю на увазі пропаганду дівочого футзалу. Ми діємо за принципом «Найкращий приклад – особистий». Потрібно бути тим, на кого можна рівнятись, і нікого не доведеться переконувати. Бо чого прагнуть батьки? Щоб дівчинка залишалася жіночною, тендітною квіткою, і при цьому ставала успішною. Саме до цього ми і прагнемо – в нежіночому виді спорту залишати місце справжній жіночій красі, людським якостям і розуму.
– У чоловіків перед матчами є свої забобони: один не бриється напередодні, інший виходить на поле тільки з правої ноги, третій одягає під гетри улюблені шкарпетки. А як у дівчат із прикметами? – Знаю багато таких, хто має свої забобони. Я ж вірю лише в Бога, в його любов і волю. Тому завжди зі спокоєм і впевненістю, без різних ритуалів, виходжу і просто роблю те, що вмію.
– Як ти долаєш спади, як змушуєш себе попри біль після травм знову і знову виходити на тренування, на гру? – Як у будь-якого спортсмена у мене бувають злети і падіння як у настрої, так і у грі. Та футзал – командний вид спорту, й іноді особисте мусить відійти на другий план. А щодо травм, то спортсмену потрібна пауза і повне фізичне відновлення. Тільки при цілковитому здоров’ї він буде корисний на майданчику. Як кажуть, хороший спортсмен – це здоровий спортсмен!
– Щоб тримати таку прекрасну форму, обмежуєш себе у харчуванні, катуєшся дієтами? – Дещо з дієт таки пробувала, але можу точно сказати, що вони дають тимчасовий результат. Найкращий спосіб бути здоровим і мати чудову форму – це обрати певний спосіб життя. Я не вживаю м’яса, м’ясних продуктів, алкоголю, не маю шкідливих звичок і вже років 5-7 зовсім не їм «сміття» – фаст-фуду, напівфабрикатів, чипсів, консервів тощо. Я вважаю це запорукою краси та здоров’я. Ну і, звичайно ж, спорт!
– Як проходять розбори польотів у роздягальні сильної статі зрозуміло. А як у дівчат? Як вирішуєте питання так, щоб потім не тримати одна на одну образу? – Гра закінчилась, результат на табло, ніяких розборів, всі підказки – по ділу, нічого зайвого. Детальніше ігрові моменти обговорюємо з тренером на перегляді. Ми намагаємося з любов’ю ставитися одна до одної, повага – найголовніше в колективі.
– Твої враження від Волині та Луцька? – Я дуже люблю Україну і кожне її місто – це неповторний скарб. Луцьк не є виключенням! Я була на цій землі вперше, враження чудові, з задоволенням повернуся ще!
– Яка мрія у Малишко-дівчини та Малишко-футзалістки? – Я вам скажу, що ці дві Малишко не надто різняться. Мрію бути люблячою дружиною та стати хорошою мамою. А спортсменка в мені прагне представляти Україну на офіційному чемпіонаті світу!
Спілкувався Андрій СОБУЦЬКИЙ ГАЗЕТА «СІМ’Я І ДІМ», Луцьк
2958
