Основний воротар «Біличанки-НПУ» і національної збірної України розповідає про здорове харчування, пропозиції із-за кордону і таємниці успіху свого клубу.
- Ірино, у дівчат з Коцюбинського не залишається іншого вибору, окрім як йти в «Біличанку-НПУ»?
- У тих, хто живе в Коцюбинському, і хоче займатися футзалом, то напевно так. Тим більше, що клуб титулований. Думаю багато хто мріє грати в складі нашої команди
- Зазвичай усі хочуть грати в полі. Ви самі обрали свій шлях воротаря?
- Я грала як польовий гравець майже рік, але якось залишилася у старших дівчат на тренуванні і мене поставили у ворота. От тоді тренер і побачив в мені воротаря. З того моменту я не розлучаюся з рукавичками на спортивному майданчику (посміхається).
- Ви найдосвідченіший гравець у клубі. Важко навіть порахувати ваші титули. Вдома вистачає місця для медалей і кубків? Де ви їх тримаєте?
- Для нагород у нас вдома є особливе місце і батьки завжди показують їх нашим гостям. Медалі особливо подобаються дітям. А коли їх ще й багато…(посміхається)
- «Біличанка-НПУ» вже впродовж 8 років виграє в Україні все. Скажіть, де ви знаходите для себе мотивацію?
- Моя найбільша мотивація напевно в серці. Я люблю цю справу і всю команду.
- В чому, на вашу думку, полягає такий неймовірний успіх «Біличанки»?
- Він полягає у командному дусі, взаємопідтримці, взаєморозумінні і повазі.
- За час вашої кар'єри у вас не було цікавих пропозицій із-за кордону? Не хочеться спробувати свої сили в іншому чемпіонаті?
- За весь цей час було декілька пропозицій від закордонних клубів, серед них і дуже цікаві. Але, напевно, мені поки що судилося грати в нашому чемпіонаті, а далі подивимося.
- Розкажіть, як відбуваються тренування воротарів у вашому клубі? З вами хтось займається персонально чи доводиться придумувати собі вправи?
- Щодо тренування воротарів, то всіх секретів видавати не буду (посміхається). Проте скажу, що для досягнення будь-якого результату потрібна щоденна кропітка праця. Тим більше, що роль воротарів в команді дуже важлива і відповідальна. Тож на тренуваннях ми маємо відшліфовувати свою майстерність. Якщо гравці можуть помилятися у грі, то голкіпери мають рятувати команду, і право на помилку може коштувати пропущеного голу. Це нелегко в психологічному плані. Якщо команда бачить, що позаду все гаразд, то їй і грати легше. Взагалі у нас є тренер воротарів, але іноді проводимо тренування і самі собі.
- У вас за плечами великий міжнародний досвід. Кого з гравців свого амплуа могли б виділити?
- Особисто для мене найкращим в цьому амплуа є страж воріт збірної Бразилії Жозі. Ми з нею встигли потоваришувати на ЧС в Іспанії. Після принципової гри за вихід до півфіналу чемпіонату ,яку ми програли з Росією, я дуже засмутилася. Вона підійшла і з посмішкою сказала: «Ніколи не засмучуйся - це гра, це спорт. Тут є переможці і переможені, але життя на цьому не зупиняється. У тебе є можливість стати ще кращою і сильнішою.»
- Яка нагорода для вас найбільш цінна і пам'ятна?
- Для мене, як для воротаря, найбільш пам'ятною і неочікуваною нагодою стало обрання мене найкращим воротарем на міжнародному турнірі серед збірних команд в Росії.
- Ви для «Біличанки» як Олександр Шовковський для «Динамо». Якось відчувається цей статус? Можливо тренери радяться з вами щодо певних питань?
- Мені до статусу Олександра Шовковського ще далеко (посміхається). Так, іноді ми можемо поговорити з тренером про проблеми у воротарському цеху. Він підкаже наші помилки, а ми їх виправляємо. Він перед грою завжди запитує який у мене настрій - якщо бачить що бойовий, то і йому спокійніше.
- Як ви стали вегетаріанкою?
- Тренер завжди пропагував у нашому клубі здоровий спосіб життя, а харчування є його невід'ємною частиною. Коли я прийшла в 12 років займатися спортом, то була дуже кволою дівчинкою – не могла пробігти більше 500 метрів. Але поступово почала набирати фізичну форму. Пізніше спробувала раціонально харчуватися і мені стало легко переносити навантаження на тренуваннях. Тепер це стало невід'ємною частиною мого життя. Я ще не стала вегетаріанкою, але йду до цього. Є деякі продукти, від яких я поки що не відмовилася.
– Ви дуже багато поїздили закордоном. Яка подорож запам'яталася найбільше і чим саме?
- Дякуючи тому, що займаюся футзалом, змогла побувати у багатьох країнах світу. Виділити одну країну буде важко. Велике враження справив на мене Іран, який зовсім не схожий на країни Європи. Там свій колорит і свої традиції, які туристи мають дуже поважати і дотримуватись, перебуваючи в цій країні. І звичайно дуже вразили Об’єднані Арабські Емірати - найбагатша і найрозвиненіша країна світу. Також незабутньою стала поїздка до Риму і відвідання Ватикану, адже це святе місце.
- Найнезвичніше місце, де вам доводилося грати у футзал?
- Це ОАЕ. Температура повітря там сягала 50-55 градусів. На вулиці важко було навіть вдихнути повітря. Але організатори змогли зробити всі умови для, того щоб учасники змагання відчували себе комфортно.
- Більша половина тих, з ким ви починали, уже закінчили кар'єру. Скільки ще збираєтеся грати?
- Ще пограю, а там як Бог дасть.
- Чим займетеся по завершенні кар'єри?
- Якщо вирішу завершити кар'єру, то буду щось думати. Зараз не можу нічого сказати. Попереду нас чекають цікаві і непрості чемпіонат та Кубок, міжнародні турніри і чемпіонат світу. А грати треба як в останній раз!
Андрій Гулій, u16.com.ua
Категорія: Новини команди |
Переглядів:  3093
|
ПІДТРИМАЙ ОФІЦІЙНИЙ САЙТ КЛУБУ ФК БІЛИЧАНКА:
SUPPORT OFFICIAL WEB-SITE:
|
