У футболі, як у короля спорту, найбільше розвинений рух ультрас і підтримка рідної команди поставлена на високий організаційний та видовищний рівень. Втім, у інших видах спорту фанатський рух теж поступово розвивається і вже має чим похизуватися. Футбольний портал U16 вирішив поспілкуватися з Анатолієм Сломовським або ж просто Старим Фанатом, який є одним із засновників фан-руху найтитулованішої жіночої футзальної команди України «Біличанки-НПУ» (смт. Коцюбинське, Київська область).
- Чи є якась назва у вашої фірми?
- Наша фірма називається «ULTRAS BELKA».
- Скільки у вас нараховується людей?
- У нашого руху є основа, тобто кістяк з 10-12 чоловік, а взагалі потенційно, якщо всіх зібрати, нас близько 30 чоловік – тих, хто підтримував раніше, і тих хто є зараз. Проте є один нюанс: в історії нашого фан-руху є 3 етапи розвитку: зародження, розквіт, спад (занепадом я б це не назвав, тому що майже на кожному матчі команда має підтримку).
Зародження. На цьому етапі нас збиралося найчастіше 2-3 чоловік, а максимум ми зібрали 5 чоловік на фінал Кубка України. На виїзди їздило двоє, а часто-густо я один. Це було в сезони 2009/10, 2010/11).
Розквіт. Період Розквіту припав на сезони 2011/12, 2012/13 роки. Тоді до нашого руху підключилася важка артилерія - це були активні хлопці з ультрас-рухів київського «Динамо» і друзі з «Оболоні». На перший матч за участю такого підкріплення нас зібралося 16 чоловік. Цей матч відбувся 11 лютого 2012 року проти луганського «Інтера». Наша команда тоді перемогла з рахунком 20:0 і була дуже сильно вражена такою підтримкою. Надалі наш рух набув більш організованого характеру - ми на кожний матч готували банери. Особливо хочу відмітити художника Чайку. Багато хлопців збиралися разом напередодні матчів і до ранку малювали банери, спали кілька годин і приходили з цими шедеврами на матч. Вони активно вболівали впродовж усього матчу і кожен робив якийсь вклад у розвиток нашого фан-руху. Згодом у нас з'явився лицевий банер і зелено-білі прапори. За це величезна поважуха Максиму і Славкові, які безпосередньо виготовляли ці шедеври і всім, хто фінансово сприяв в організації наших символів. Найбільше за всю історію на трибунах нас зібралася 21 людина (лише чоловічого колективу) на матч Чемпіонату України проти полтавської «Ніки», який відбувся 10 березня 2012 року. В ці сезони на домашні матчі нас стабільно збиралося від 10 до 15 чоловік. На виїзди їздили 2-3-є, іноді трохи більше. Найбільший «виїзд» був на фінальний матч Кубку України у Бровари - 15 чоловік.
Спад. В двох останніх сезонах в нашому русі пішов певний спад. Цьому сприяли певні фактори. В сезоні 2013/14 років відбулася Революція Гідності, де активну участь приймали наші хлопці, а більшість матчів відбувалася якраз в цей період. Тоді було не до футзалу. Також чимало хлопців одружилися. Минулий сезон теж не був активним і бували матчі, де взагалі нікого не було на секторі. Кілька побратимів вступили до лав ЗСУ і добровольчих батальйонів, щоб боронити державу від московських загарбників. Але нам все-таки вдалося зібратися на ключовий матч проти «ІМС-НУХТ» (8 чоловік зі «старої гвардії» і близько 20 чоловік юних хлопців та дівчат, що активно заряджали протягом усього матчу). Наразі ми дещо на спаді, але рух живий, поки хоч одна людина буде активно підтримувати команду на трибуні.
Маю надію, що наш рух ще розквітне з новою силою, можливо з новими людьми, які продовжать нашу справу, в яку ми вкладали всю свою душу і сили. Адже ми піонери теж не вічні.
- Як з’явилася ідея створення вашої банди?
- Взагалі наш рух утворився в сезоні 2009/10 років. Спочатку він називався «CLIO FRONT». Сlio - муза історії в давньогрецькій міфології. Така назва через те, що я і двоє моїх побратимів-засновників руху, навчалися на історичному факультеті. Взагалі, чесно кажучи, до вступу на істфак я не мав поняття, що таке ультрас, заряди, ритм хлопків і т.д. Просто на істфаці майже кожен належав до якогось ультрас-руху: більшість до «Динамо», були хлопці з «Дніпра», один товариш підтримував «Зорю», був один і за «Шахтар». Коли ми всі збиралися на трибунах, щоб підтримати команду нашого факультету - це було щось неймовірне. Від тієї атмосфери в мене аж мурашки йшли по тілу. Ми підтримували істфак, а гравці «Біличанки» навчалися з нами в одному університеті (НПУ ім. Драгоманова – прим. авт.) і грали в тому самому спорткомплексі, де ми теж займалися. Спочатку ми не звертали на них уваги. Думали: «Дівчата грають в футзал? Це смішно.» В цей час ми вже активно підтримували нашу жіночу баскетбольну команду «Динамо-НПУ». Якось нам довелося перетнутися у залі з гравцями «Бєлкі», граючи проти них у футзал. Я стояв на воротах і думав, що зараз ми їм покажемо як треба грати, а потім не розумів як у мої ворота влітають гол за голом. З того часу ця команда мене і зацікавила. Якось сиділи з побратимом на трибуні і спостерігали за їхнім тренуванням, і я подав ідею активно підтримати команду на офіційному матчі. Він був не проти, але виникли певні проблеми з придумуванням зарядів через задовгу назву. Втім, поступово ми таки переробили різноманітні ы придумали нові, так що на перший матч у нас їх уже було немало. Нашим головним символом став жовто-блакитний прапор з написом «CLIO FRONT». Коли до нас приєдналися хлопці з футбольних ультрас-рухів, то настали просто «золоті» часи. Ми стали називатися ультрас Бєлка. Чому так? Сама асоціація з назвою клубу - це білка. Якщо залишити в назві клубу перших три та останніх дві літери, то теж виходить білка. Нам ця назва сподобалася і вона одразу прижилась. З одного боку звучить грізно, а з іншої - весело.
- Чи є серед вас дівчата?
- В перших чотирьох сезонах у нас був суто чоловічий колектив. Останнім часом ми дещо на спаді, тож я, як один з лідерів, вирішив, що нехай краще з нами будуть дівчата на секторі, ніж 2-3 хлопця, а то й я один. Дівчата, не зважаючи на свій юний вік, переважно 15-16 років, вже повивчали усі заряди і активно підтримують команду у іграх, готують банери для ігор. Четверо з них їздили на «Фінал чотирьох» чемпіонату України в Івано-Франківськ. Домашні матчі вони стабільно відвідують у кількості 7-8 чоловік. Наша молода зміна (посміхається).
- Як давно ти почав уболівати за свою команду?
- Першим матчем, який я відвідав, був поєдинок проти черкаського «ІМС-ЧНУ», який відбувся 26 грудня 2009 року. З того часу я почав вболівати за свою команду і на сьогоднішній день маю в своєму активі 75 пробитих офіційних матчів за 6 сезонів. Серед них було 2 золотих сезони підряд (2011/12, 2012/13), тобто коли пробиті всі матчі усіх турнірів, у тому числі і виїзні. А от першим матчем нас як фанів ми пробили 14 квітня 2010 року - двобій у Кубку України проти полтавської «Ніки». Нас було троє з барабаном - ми перемогли 14:1 і це було потужно. Запам'яталося як Аліна Горобець підійшла до нашого сектору перед початком другого тайму і у стилі Дарійо Срни показала, що вже пора вставати на другий тайм. Відтоді було вирішено збиратися принаймні на кожен домашній матч, а для команди це було щось несподіване, але приємне.
- Скільки вже виїздів на твоєму рахунку?
- На цю мить на моєму рахунку 28 виїздів. Серед них Дніпропетровськ, Луганськ, Черкаси, Херсон, Полтава, Суми, Гребінка, Бровари та інші міста.
- Який твій найяскравіший фанатський спогад?
- Взагалі за нашу історію було багато яскравих, феєричних і кумедних випадків. Якщо брати найяскравіший в прямому сенсі, то це був матч за чемпіонство сезону 2011/12 проти «Злагоди-Олімпік» (Дніпропетровськ). Нас тоді зібралось 20 чоловік. У цій грі у нас на високому рівні поєднувався рівень саппорту з перформенсом. Ми заздалегідь вивісили напис великими білими літерами «Ми чемпіони» і коли табло відрахувало останні секунди, то на нашому секторі вже палала магма вулканчиків та тортових свічок, які в футзалі прирівнюють до фаєрів. Це було незабутнє видовище. Також пригадується перший виїзд в Полтаву навесні 2011 року, коли ми хотіли зробити команді сюрприз і непомітно приїхати на матч, в якому перемога гарантувала б нам золоті медалі. Так сталося, що ми взяли квитки в той же вагон, де їхала вся команда. Заходимо з Владом у вагон з барабаном… Всі ніби набрали в рот води. Вони звісно впізнали нас, але ніхто нічого не міг сказати, а широкі очі Ірини Широкої стали ще ширшими (посміхається) Ніхто не міг повірити, що ми їдемо за них уболівати. Були дуже вдячні за підтримку! Ну і з кумедного: утрьох поїхали на виїзд у Дніпропетровськ. Взяли з собою нашу грізну зброю – барабан (посміхається). Як завжди, активно підтримували команду і приблизно посередині другого тайму тренер господарок почала атакувати наш сектор пляшками з водою (мабуть 4 чи 5 штук прилетіло). Він аргументував свої дії тим, що через нас його команда програвала. Мовляв ми були такі гучні, що заважали його гравцям чути підказки з тренерського містка. Погрожували не пустити нас в зал на наступний матч. Ми якраз пити хотіли, а тут халявна вода прилетіла (посміхається). Під час зустрічі якраз склали заряд «Водички я хочу, кинь еще прошу, кинь еще прошу». Добре, що пляшки нікому не потрапили в голову, бо тоді б ця вся історія жартами не завершилася.
- Хто ваші друзі/вороги?
- Для того, щоб були друзі чи вороги треба, щоб у інших жіночих футзальних клубів теж були свої ультрас. Поки, що такий фан-рух є перший сезон в «ІМС-НУХТ», також чув, що є підтримка в харківського «Меррі-Ленд». Вони навіть їздили на виїзд в Суми і у них це теж перший сезон. В Сумах була група, яка пробила кілька матчів, з'їздила на виїзд в Гребінку, а потім кудись зникла. Коли я їздив минулого сезону до них на виїзд, то спокійно один заряджав і ніхто не намагався скласти якусь адекватну опозицію. Минулого сезону їздили вдвох на виїзд у Дніпро., то там зібралися хлопці й дівчата, які створили нам непогану опозицію. Деталей про їхній рух не знаю, але з ними у нас в принципі не може бути ворожих стосунків. Якщо у них це буе на постійній основі, то я запропоную їм товаришувати з нами. Те, що такі рухи зароджуються особисто мене радує. Наразі в нас нейтральні відносини з цими рухами. Поки в країні війна, то між футбольними фанами укладено перемир'я, тому ворожих стосунків наразі бути не може. Взагалі дружні відносини у нас є з рухами інших видів спорту, а саме ФК «Динамо» (бо більшість наших хлопців є активними фанами «біло-синіх») БК «Будівельник», ФК «Оболонь», ХК «Сокіл», ФК «Дніпро» і ФК «Карпати».
- Чи є матчі, до яких готуєтеся особливо?
- Звісно є. На цей момент наш найпринциповіший суперник - київський «ІМС-НУХТ». На ці поєдинки ми налаштовуємося по-особливому. Намагаємося зібратися по-максимуму людей, готуємо банери та піро. Також принциповими суперниками для нас є полтавська «Ніка» і дніпропетровська «Злагода». На зустрічі з цими опонентами у нас теж особливий настрій і організація.
- У вас є якась ідеологія, переслідуєте певні цінності?
- Оскільки ми ультрас, то ні від кого не залежимо, на відміну від фан-клубів. Їздимо на виїзди і готуємо перформенс на матчі (банери, піро, прапори і т.д.) за власні кошти. Хоча, звісно, у нас хороші відносини з гравцями і керівництвом клубу. Ми стоячи підтримуємо команду впродовж усього матчу, не зважаючи на результат. В нас на секторі заборонено розпивання спиртних напоїв, а також ми не використовуємо у своїх зарядах нецензурні слова. Хоча для заряду про Путіна зробили виняток. Найголовніша цінність, яку ми переслідуємо, це патріотизм - любов до нашої Батьківщини. Гасло «Україна понад усе» - це для нас не просто пафосні чи популярні слова, а один із сенсів життя. Ну і слова приспіву гімну України - це теж про нас. Також ми горді тим, що маємо честь вболівати за таку команду як «Біличанка-НПУ», яка завжди грає до кінця, не зважаючи на рахунок матчу, чи то виграє 15:0, чи програє 2:7. Вона ніколи не збавляє обертів і також це команда, в якій грають лише українки. У клубі постійно вирощується молода зміна, завдяки чому завжди присутня мотивація для нових звершень. Цей клуб гідно представляє нашу державу на міжнародній арені, маючи чимало престижних трофеїв у своїй колекції, ну і багато гравців нашої команди виступають у складі жіночої збірної України.
Нашу ідеологію хотів би сформувати словами, які я написав на мотив приспіву пісні «Хочу перемен!» гурту «Кино»:
Перемог, б'ються фанатські серця,
Перемог, разом і до кінця.
Наша віра ніколи не згасне й не зменшить вимог.
Перемог, до нових перемог!!!
- За кого ще вболіваєш?
- Активно вболіваю за ФК «Динамо». Я проживаю не в Києві, тому не маю нагоди відвідувати кожен матч киян, але при першій можливості приїжджаю і віддаюся на секторі на всі 100%. Матиму честь стати поруч на трибуні з побратимами з «Дніпра» чи «Карпат» та іншими друзями ультра «динамівців». Підтримую БК «Будівельник», ХК «Сокіл» та Динамо Відрадний. З європейських клубів підтримую італійський «Мілан».
Насамкінець хочу сказати, що я, як один із засновників нашого ультрас-руху, хочу подякувати всім, хто зараз в ньому перебуває, або приходив хоча б один раз на матч, тим, хто знаходив можливість їздити на виїзди, хто недосипаючи ночі малював банери та шив прапори, хто робив наліпки та магніти з нашою символікою. Закликаю приєднуватись до нас і маю надію, що в новому сезоні наш рух розквітне з новою силою, новими здобутками і новими людьми. Хочу побажати всім хлопцям, які зараз на війні, повернутися додому живими та здоровими. Героям слава!!!
Спілкувався Андрій Гулій, u16.com.ua
Категорія: Новини команди |
Переглядів:  2383
|
ПІДТРИМАЙ ОФІЦІЙНИЙ САЙТ КЛУБУ ФК БІЛИЧАНКА:
SUPPORT OFFICIAL WEB-SITE:
|
